Час від часу Валентина Степанівна намагається принести нам якесь своє куховарство. Вареники, випічку, солоні огірки, кабачкову ікру власного виробництва. Я відмовляюся, бо ми таке не їмо. Але свекруха цього не розуміє

Життєві історії

Час від часу Валентина Степанівна намагається принести нам якесь своє куховарство. Вареники, випічку, солоні огірки, кабачкову ікру власного виробництва. Я відмовляюся, бо ми таке не їмо. Але свекруха цього не розуміє

– Моя свекруха перед нашим весіллям відмовляла мого чоловіка одружуватися зі мною! – розповідає подругам тридцятирічна Віра. – За це я її і не люблю, хоча зараз вона до мене дуже приємно і лагідно говорить і намагається добре ставитись. Але ж я знаю, що це не так. На її думку, я другий сорт, тому що вже була заміжньою і зараз розлучена.

У дев’ятнадцять років Віра дійсно вискочила заміж за колишнього однокласника. Все у них було: біла сукня, РАЦС, ресторан. Втім, вже через три місяці так само легко і невимушено розлучилися в тому ж самому РАЦСі. Оскільки ділити подружжю було нічого, їх розлучили швидко. Дітей у них теж не було, не встигли. Тепер Віра розповідає історію про свій перший шлюб, як про щось дуже несерйозне. Все це дійсно було несерйозно, як в дитячому садочку. Погралися і розійшлися. Хіба варто надавати цьому значення?

А ось Валентина Степанівна, свекруха, зітхає і осудливо хитає головою. Мабуть, значення-таки надає, хоча вголос нічого не говорить. Взагалі Валентина Степанівна щосили намагається підтримувати з невісткою хоч якісь відносини. Обов’язково вітає з усіма святами, передає через сина привіти, намагається іноді телефонувати – правда, Віра найчастіше скидає її дзвінки. І потім не передзвонює.

– Мені абсолютно нема про що з нею розмовляти! – знизує плечима Віра. – Вона для мене нецікава людина. Книг не читає, ніде не буває. Дивиться серіали та суди по телевізору, передачі про здоров’я, а потім прагне ще і нам їх переказати! Я їй прямо кажу, що мені це все не цікаво. Але у неї інших тем для розмов просто немає! Тому я з нею не спілкуюся особливо. Але вона у нас така людина, що так просто її не спекаєшся.

Час від часу Валентина Степанівна намагається притягти якесь куховарство. Вареники, випічку, солоні огірки, кабачкову ікру власного виробництва.

– Ми таке не їмо! – зітхає Віра. – Сто раз їй про це говорила! Минулого разу, кажу, я ваші огірки викинула, а ви знову тягнете, навіщо?

Вона мені: – Ну Віктор таке любить.

Я кажу – ось і погано, що він у вас таке любить. Все солоне, мариноване, жирне! Через таке харчування тепер, в тридцять років, у нього проблеми із здоров’ям!

– Ну і навіщо ти так із свекрухою, Віра? – каже їй подруга. – Адже вона непогана жінка у тебе, по суті. Старається для вас же, то вареників наліпить, то тортик спече, то лечо накрутить.

– Я просто людина така – пряма і відкрита. У мене що на умі, те й на язиці! Якщо я когось не люблю, то прикидатися не буду! А свекруху я не люблю. І не зобов’язана прикидатися! – знизує плечима Віра.

Але подруга з цим не згідна, вона вважає, що невістка не має права говорити свекрусі все, що в голову прийде, може, і не зобов’язана бути люб’язною, але принаймі, намагатися зберегти гарні стосунки треба. Дзвонити, наприклад, хоча б кілька разів на місяць, вітати зі святами, справлятися про здоров’я, запрошувати в гості. Це ж зовсім не складно… А мир і взаєморозуміння в родині – це найважливіше.

Фото ілюстративне – ispovedi.

Час від часу Валентина Степанівна намагається принести нам якесь своє куховарство. Вареники, випічку, солоні огірки, кабачкову ікру власного виробництва. Я відмовляюся, бо ми таке не їмо. Але свекруха цього не розуміє