Два роки Люба закреслювала в календарі минувший день і рахувала, скільки часу залишилося до зустрічі з Андрієм. Вона не знала, що за два місяці до повернення, Андрій написав матері листа, в якому повідомив, що познайомився з дочкою полковника. Він одружився з Веронікою, але у долі були свої плани

Люба проводжала Андрія в армію, жодного разу не поцілувавшись з ним. Вони і дружити-то почали місяць тому, коли зустрілися в клубі на танцях.

– А я і не цілувалася ще ні з ким, – зізналася Люба Андрію.

– Не цілувалася значить, – здивувався хлопець, подивившись Любі в очі, – сині, як небо. Ще мить і поцілував би дівчину, але рипнула хвіртка і Люба, засоромившись, швидко попрощалася з Андрієм. А на другий день, на проводах, при людях, вони так і не зважилися поцілуватися.

Два роки Люба закреслювала в календарі минувший день і рахувала, скільки часу залишилося до зустрічі з Андрієм. Вона не знала, що за два місяці до повернення, Андрій написав матері листа, в якому повідомив, що познайомився з дочкою полковника, у якого він був водієм. Вероніка – так звали дівчину – запропонувала залишитися в її рідному місті. І мати дала згоду, вважаючи, що синові пощастило, влаштувати своє життя і кар’єру.

Незабаром Андрій одружився з Веронікою; полковник, що став йому тестем, влаштував на хорошу роботу, допоміг з квартирою. Батьки Андрія з’їздили на весілля, повернулися задоволені. І тільки Люба чекала, не вірячи, що Андрій одружився.

– Я почекаю, – говорила вона, – ніхто мені, крім нього не потрібен. А через три роки вийшла заміж, тому що батьки наполягли: треба було якось відвернути дочку від думок про Андрія.

Побачив Сергій, як на весіллі однокласник привітав Любу, подарувавши букет квітів. Це і стало приводом для ревнощів. До цього не знала Люба, що Сергій нестерпно ревнивий. Ледь жива у першу ж шлюбну ніч, якої у них то і не було, Люба вирвалася від чоловіка до батьків. Проспавшись, прибіг Сергій, благаючи повернутися, обіцяв більше ніколи в житті не піднімати на дружину руку. Але батьки навіть не дали наблизитися до доньки. Так розлучилася Люба, не ставши по-справжньому дружиною.

Заміж вона більше не збиралася, напевно, так і залишилася б самотньою, якби не посватався до неї вдівець з двома дітьми. Геннадій був людиною м’якою, доброю. Але заміж за нього Люба вийшла через дітей, які залишилися без матері. Для семирічного Антошки і п’ятирічної Оленки Люба стала справжньою матір’ю. А ось Геннадій виявився людиною слабохарактерною: любив чарку, частенько роботу пропускав. Його звільняли, і Люба терміново шукала йому нову роботу.

Єдина радість її сімейного життя – це діти. Спільних з Геннадієм дітей у неї не було: мабуть постарався ще при першому заміжжі Сергій. Геннадій хоч не піднімав на дружину руку, але і допомоги їй від нього майже не було. Через десять років Геннадія не стало, сів на мотоцикл після застілля. Пережила Люба і це, наказавши собі бути сильною, стала допомагати дітям.

Коли вже син був в армії, а дочка закінчувала школу, несподівано повернувся в рідне село Андрій: змужнілий і навіть трохи посивілий. Повернувся, бо Вероніка залишила його, звинувативши в тому, що кар’єру не зробив, не скористався допомогою її батька. Виставила Андрія з квартири з однією валізою. І він приїхав ненадовго до батьків, щоб потім вирішити, як жити далі. Затримуватися на малій батьківщині не збирався, були плани поїхати на Північ, почати все спочатку. Але все вийшло зовсім не так, як він припускав.

Він не прагнув зустрітися з Любою, пам’ятав, що образив її, думав, що вона і розмовляти з ним не стане. Та й йому гординя заважала поговорити по душам. Вже перед від’їздом з дому вийшов Андрій на берег річки подихати свіжим повітрям, помітив далеко попереду двох жінок, які купалися. А потім раптом до них підійшов чоловік і почав чіплятися до однієї з них, потягнув її в річку і почав головою у воду опускати. Друга жінка кричала на весь берег, кликала на допомогу.

Андрій кинувся і за хвилину був уже поруч з тим чоловіком. Відкинув мужика, витягнув жінку на сушу, а потім бандиту руки ременем зв’язав. І тільки тоді впізнав, що Любу врятував. Сергій, за якого вона заміж виходила, все-таки сів у в’язницю після їхнього розлучення. І ось уже кілька років як вийшов; знайшлася жіночка, яка повірила йому, народила дитину. А він, невгамовний, Любі не пробачив, що на другий день після весілля розлучилася з ним і, як він вважав, зганьбила його. Підстеріг, щоб провчити.

Після цього випадку нікуди Андрій не поїхав, залишився у батьків. І якось увечері, набравшись сміливості, пішов до Любиного дому. Довго стояв біля хвіртки, не наважуючись увійти. Хоч і врятував він її тоді від колишнього чоловіка, все ж ніяково йому було. Але Люба сама вийшла. І він знову подивився в її сині, як небо, очі. І цього разу, наплювавши на те, що люди скажуть, обняв Любу і поцілував. А вона розплакалася.

Фото ілюстративне з вілиних джерел

Два роки Люба закреслювала в календарі минувший день і рахувала, скільки часу залишилося до зустрічі з Андрієм. Вона не знала, що за два місяці до повернення, Андрій написав матері листа, в якому повідомив, що познайомився з дочкою полковника. Він одружився з Веронікою, але у долі були свої плани