“Хочу побажати, щоб молоді зробили життя один одному солодким. А то, чомусь, нам гірко”. Цей тост промовила на весіллі моя хресна мама, тьотя Галя, і ми з Сергієм до сих пір його згадуємо

“Хочу побажати, щоб молоді зробили життя один одному солодким. А то, чомусь, нам гірко!”. Цей тост промовила на весіллі моя хресна мама, тьотя Галя, і ми з Сергієм до сих пір його згадуємо.

Першим згадав чоловік – під час медового місяця. Ми тільки-но повернулись з відпочинку, і я вирішили “блиснути” своїми кулінарними здібностями. Обложилась книгами з рецептами і приготувала вишуканий обід: грибний суп з сиром, курячу грудку під смачнющим соусом і фруктовий салат з вершками. Сіли за стіл. Коханий скуштував першу ложку супу, підморгнув мені і спитав:

– Кохана, ти вирішила виконати усі побажання своєї хресної, і підсолодила мені життя?

Я від його похвали розчинилася в усмішці: “Смачно, любий?

– Не дуже, – сказав Сергій. – Попробуй сама…

Я спробувала і…

– Ой, Сергійку, вибач. Я буваю така розсіяна, переплутала баночки з сіллю і цукром.

– Нічого, – усміхнувся чоловік. – А що у нас на друге?

– Страва французької кухні… – відповіла я і з гордістю поставила перед коханим тарілку.

– Справді? – спитав він, перед тим, як почати їсти.

– Запечене філе.

– А чому з варенням? Люба не потрібно тост тьоті Галі сприймати так серйозно!

– Але ж це не варення, а соус, – обурилась я.

– А чому такий солодкий? Давай я цей соус пізніше з чаєм з’їм, а до м’яска дай мені кетчуп.

Не скажу, що мій кулінарний дебют закінчився повним провалом, але я зробила для себе висновок.

Відтоді “Солодке життя” в нашій сім’ї стало поганим побажанням.

Не пустила Сергія на риболовлю, бо планувала на вихідних генеральне прибирання. Він тут же пожалівся другу: “Мені Любаня повністю життя підсолодила. На два дні біля пилососа прив’язала”.

Я також не залишилася в боргу:

– Як спалось, любий? Ти мені сьогодні таку “солодку” нічку влаштував. Так хропів, ледь стелю не підняв. – сказала я одного ранку. – Запам’ятай,ще раз прийдеш в такому стані, прогоню спати на диван.

Але це були лише квіточки, далі пішли ягідки.

Справжнє “солодке життя” в мене почалось, коли Сергій вмовив мене народити другу дитину. Чесно скажу, я й сама хотіла, щоб крім синочка у нас ще була і лапочка дочка, але з перервою в років 5-7 між дітками. А чоловік вперся рогом, каже, різниця між дітками повинна бути не велика, вони тоді і дружити будуть, а у батьків більше часу один для одного буде… ага, буде…

Сергій старався проводити на роботі побільше часу, і весь догляд за дітьми ліг лише на мох плечі. Данилко ріс здоровим та спокійним хлопчиком, а ось його сестричка Катя – хворобливою та капризною. Та завдяки моїм старанням, до трьох років донечка вийшла з цього стану, і ми вирішили влаштувати її в садок.

Звичайно, добре було б її ще трохи дома потримати, та ціни росли, як на дріжджах, а Сергієва зарплата залишалась на цьому ж рівні.

Коли я заговорила на тему нестачі грошей, чоловік сумував і пояснював ситуацію: “У нас на фірмі більшість спеціалістів скоротили, а тим, хто залишився, зарплати заморозили. Такі проблеми нам всім криза принесла. навіть не знаю, що тепер робити”…

– Зато я знаю, – відповіла я Сергію, і вийшла на роботу.

Надіялась, що легше стане, та не тут то було! В садку на Катю знову обрушились всі болячки. За пів року, я менше трьох місяців пропрацювала, а решту просиділа з нею на лікарняному. Потім вирішила, що здоров’я дитини важливіше за гроші, і звільнилась.

Грошей ні на що не вистачало, і я ледь-ледь вмовила Сергія звільнитись і знайти більш оплачувану роботу.

– Шукати зараз більш кращий варіант – нерозумно! – з сумним виразом обличчя говорив він. – Ось якби ж мене на цій роботі підвищили,було б супер.

– Так дій! Поговори зі своїм директором! – говорила я.

– Ти що! Один наш менеджер таке йому запропонував, і тут же вилетів з фірми.

… Одного разу Сергій повернувся з роботи чорніший хмари. Я перелякалася: “Невже звільнили?”

– Знову директор лютує, – пояснив чоловік свій невдоволений вигляд. – Такий кіпіш підняв. У нього самого проблеми, а він на нас все переводить. Всіх під ряд строїть.

– Може його дружина кинула, – сказала я.

– Та ні! Дочка заміж виходить.

– Не зрозуміла? Так радіти ж потрібно.

– Дочка бере участь у шоу ” Чотири весілля”, вже розказала конкуренткам, який буде торт. А в кондитерській, де він мав пектись, чи то потоп, чи пожежа виникла. Тепер дочка ридає, не хоче магазинний, директор, як звір ходить.

– А коли весілля то? – спитала я.

– В тому то й річ, що завтра. А в жодній іншій кондитерській не беруться за одну ніч таке замовлення виконати.

– А я б змогла, – тихо промовила я. – Якщо принесеш потрібні продукти, а потім сам скупаєш і покладеш спати малюків. Телефонуй своєму директору, нехай каже, що там має бути і скине фото торта.

– А у тебе вийде? – недовірливо спитав Сергій.

– Звичайно вийде! Ти ж знаєш, що у мене пляцки та торти виходять супер. Так що можеш й не сумніватися – справлюсь!

Всю ніч я чаклувала над кондитерським шедевром, зранку на таксі відвезла його дружині директора. І дітей з собою взяла, бо у Сергія була “чорна” субота, і малюків не було з ким залишити.

А в понеділок ввечері…

Люба, мене директор начальником відділу призначив! – закричав чоловік з порогу. Його дружина так дякувала за торт, а потім сказала, що у мене талановита дружина, чудові діти, а шеф додав, що така сім’я має бути матеріально забезпечена. Ти розумничка!

… Цей випадок підкинув мені чудову ідею. Тепер я, не виходячи з дому, добре заробляю, печу пляцки та тортики на замовлення. А Сергій та дітки називають мене “Феєю солодкого життя”.