“Хочу побажати, щоб молоді зробили життя один одному солодким. А то, чомусь, нам гірко!”. Цей тост промовила на весіллі моя хресна мама, тьотя Галя, і ми з Сергієм до сих пір його згадуємо.
Першим згадав чоловік – під час медового місяця. Ми тільки-но повернулись з відпочинку, і я вирішили “блиснути” своїми кулінарними здібностями. Обложилась книгами з рецептами і приготувала вишуканий обід: грибний суп з сиром, курячу грудку під смачнющим соусом і фруктовий салат з вершками. Сіли за стіл. Коханий скуштував першу ложку супу, підморгнув мені і спитав:
– Кохана, ти вирішила виконати усі побажання своєї хресної, і підсолодила мені життя?
Я від його похвали розчинилася в усмішці: “Смачно, любий?
– Не дуже, – сказав Сергій. – Попробуй сама…
Я спробувала і…
– Ой, Сергійку, вибач. Я буваю така розсіяна, переплутала баночки з сіллю і цукром.
– Нічого, – усміхнувся чоловік. – А що у нас на друге?
– Страва французької кухні… – відповіла я і з гордістю поставила перед коханим тарілку.
– Справді? – спитав він, перед тим, як почати їсти.
– Запечене філе.
– А чому з варенням? Люба не потрібно тост тьоті Галі сприймати так серйозно!
– Але ж це не варення, а соус, – обурилась я.
– А чому такий солодкий? Давай я цей соус пізніше з чаєм з’їм, а до м’яска дай мені кетчуп.
Не скажу, що мій кулінарний дебют закінчився повним провалом, але я зробила для себе висновок.
Відтоді “Солодке життя” в нашій сім’ї стало поганим побажанням.
Не пустила Сергія на риболовлю, бо планувала на вихідних генеральне прибирання. Він тут же пожалівся другу: “Мені Любаня повністю життя підсолодила. На два дні біля пилососа прив’язала”.
Я також не залишилася в боргу:
– Як спалось, любий? Ти мені сьогодні таку “солодку” нічку влаштував. Так хропів, ледь стелю не підняв. – сказала я одного ранку. – Запам’ятай,ще раз прийдеш в такому стані, прогоню спати на диван.
Але це були лише квіточки, далі пішли ягідки.
Справжнє “солодке життя” в мене почалось, коли Сергій вмовив мене народити другу дитину. Чесно скажу, я й сама хотіла, щоб крім синочка у нас ще була і лапочка дочка, але з перервою в років 5-7 між дітками. А чоловік вперся рогом, каже, різниця між дітками повинна бути не велика, вони тоді і дружити будуть, а у батьків більше часу один для одного буде… ага, буде…
Сергій старався проводити на роботі побільше часу, і весь догляд за дітьми ліг лише на мох плечі. Данилко ріс здоровим та спокійним хлопчиком, а ось його сестричка Катя – хворобливою та капризною. Та завдяки моїм старанням, до трьох років донечка вийшла з цього стану, і ми вирішили влаштувати її в садок.
Звичайно, добре було б її ще трохи дома потримати, та ціни росли, як на дріжджах, а Сергієва зарплата залишалась на цьому ж рівні.
Коли я заговорила на тему нестачі грошей, чоловік сумував і пояснював ситуацію: “У нас на фірмі більшість спеціалістів скоротили, а тим, хто залишився, зарплати заморозили. Такі проблеми нам всім криза принесла. навіть не знаю, що тепер робити”…
– Зато я знаю, – відповіла я Сергію, і вийшла на роботу.
Надіялась, що легше стане, та не тут то було! В садку на Катю знову обрушились всі болячки. За пів року, я менше трьох місяців пропрацювала, а решту просиділа з нею на лікарняному. Потім вирішила, що здоров’я дитини важливіше за гроші, і звільнилась.
Грошей ні на що не вистачало, і я ледь-ледь вмовила Сергія звільнитись і знайти більш оплачувану роботу.
– Шукати зараз більш кращий варіант – нерозумно! – з сумним виразом обличчя говорив він. – Ось якби ж мене на цій роботі підвищили,було б супер.
– Так дій! Поговори зі своїм директором! – говорила я.
– Ти що! Один наш менеджер таке йому запропонував, і тут же вилетів з фірми.
… Одного разу Сергій повернувся з роботи чорніший хмари. Я перелякалася: “Невже звільнили?”
– Знову директор лютує, – пояснив чоловік свій невдоволений вигляд. – Такий кіпіш підняв. У нього самого проблеми, а він на нас все переводить. Всіх під ряд строїть.
– Може його дружина кинула, – сказала я.
– Та ні! Дочка заміж виходить.
– Не зрозуміла? Так радіти ж потрібно.
– Дочка бере участь у шоу ” Чотири весілля”, вже розказала конкуренткам, який буде торт. А в кондитерській, де він мав пектись, чи то потоп, чи пожежа виникла. Тепер дочка ридає, не хоче магазинний, директор, як звір ходить.
– А коли весілля то? – спитала я.
– В тому то й річ, що завтра. А в жодній іншій кондитерській не беруться за одну ніч таке замовлення виконати.
– А я б змогла, – тихо промовила я. – Якщо принесеш потрібні продукти, а потім сам скупаєш і покладеш спати малюків. Телефонуй своєму директору, нехай каже, що там має бути і скине фото торта.
– А у тебе вийде? – недовірливо спитав Сергій.
– Звичайно вийде! Ти ж знаєш, що у мене пляцки та торти виходять супер. Так що можеш й не сумніватися – справлюсь!
Всю ніч я чаклувала над кондитерським шедевром, зранку на таксі відвезла його дружині директора. І дітей з собою взяла, бо у Сергія була “чорна” субота, і малюків не було з ким залишити.
А в понеділок ввечері…
Люба, мене директор начальником відділу призначив! – закричав чоловік з порогу. Його дружина так дякувала за торт, а потім сказала, що у мене талановита дружина, чудові діти, а шеф додав, що така сім’я має бути матеріально забезпечена. Ти розумничка!
… Цей випадок підкинув мені чудову ідею. Тепер я, не виходячи з дому, добре заробляю, печу пляцки та тортики на замовлення. А Сергій та дітки називають мене “Феєю солодкого життя”.