Коли мене виписували додому, то дітям пояснили, що тепер за матір’ю потрібний постійний догляд. А як тільки ми приїхали додому, то, не зважаючи на мою присутність, дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе. Я не хотіла більше це чути, і сказала, щоб вони йшли, я їх бачити не можу. Діти пішли. А вранці відкрилися двері, я ніколи не очікувала побачити цю людину

Життєві історії

Коли мене виписували додому, то дітям пояснили, що тепер за матір’ю потрібний постійний догляд. А як тільки ми приїхали додому, то, не зважаючи на мою присутність, дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе. Я не хотіла більше це чути, і сказала, щоб вони йшли, я їх бачити не можу. Діти пішли. А вранці відкрилися двері, я ніколи не очікувала побачити цю людину

Зараз, коли повертаюся на багато років назад у своїх думках, навіть не знаю, чи правильно я відбулася, як мама, чи не зробила помилок, за які тепер розплачуюся сповна.

Я все своє життя присвятила вихованню дочки та сина. І тепер, коли я занедужала, і не можу сама себе обслуговувати ніхто з них не захотів доглядати за мною. Як важко розуміти, що ти не потрібна своїм дітям.

Я ростила своїх дітей одна. Чоловіка не стало, коли на світ з’явився наш син, на той момент ми вже виховували нашу дочку, вона була старшою. Я працювала на двох роботах, щоб у них було все. Я кожному з них дала освіту. І не якусь там просту, а вищу в хороших навчальних закладах. Дочка отримала диплом дизайнера, а син – будівельника. Вони обоє влаштувалися на хороші роботи. Поки я була здорова, то завжди допомагала їм з дітьми. У мене два онуки: Сергій – син дочки і Саша – син мого сина. Я водила хлопчиків по гуртках, забирала зі школи. Вони часто залишалися у мене на вихідні, або, коли у батьків не було часу за ними доглядати, а влітку вони майже у мене жили. Але одного разу мене поклали в лікарню, адже я погано стала себе почувати.

Моя дочка відвідала мене лише один раз за весь час, а син тільки зателефонувати спромігся. Мене виписали через тиждень і сказали не перевтомлюватися, але тут діти привезли мені онуків відразу, як я повернулася додому. А з ними знаєте, як буває: то пограти, то їсти приготувати, то на дитячий майданчик зводити, адже вони просто так вдома сидіти не хочуть.

Через два місяці у мене стали німіти ноги, мені було складно ходити. Я попросила сина звозити мене на машині на обстеження, але він вічно був зайнятий, і я викликала собі таксі. Скажу вам для пенсіонерки це істотні витрати, я заплатила чимало тому водієві, а могло обійтися набагато дешевше.

Мене довго дивилися фахівці, сказали, що справи серйозні, але поки що вони зробити у цій ситуації нічого не можуть. Сказали лише поки спостерігатися.

Йшов час, і ноги мене турбували все більше. А одного разу я просто не змогла встати. Я зателефонувала доньці, але вона була на роботі і порадила мені викликати швидку допомогу. Мене знову забрали. Лікар перед випискою пояснювала моїм дітям, що мене не можна залишати одну, і що мені потрібен вже догляд.

В будинку, не зважаючи на мою присутність, дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе. Дочка приводила аргументи, що у неї невелика квартира і немає окремої кімнати для мене. Син не поступався їй і відповідав, хоч у нього і велике житло, його дружина вже чекає дитину і навряд чи погодиться на переїзд свекрухи до них додому.

Мені стало так соромно, що я прожила все життя і не заслужила співчуття від своїх дітей. Я перебила їх і сказала, щоб вони йшли обоє! Нікого з них бачити не хочу! Я прекрасно впораюся одна і не збираюся бути для них тягарем. І вони пішли. А я лежала і плакала в подушку.

Як таке могло статися? Як з улюблених дітей вони перетворилися в егоїстів? Невже я так їх виховала? Я всю ніч не могла заснути. А коли настав ранок, я була в дуже сумному стані. Я почула, як відчинилися вхідні двері. Виявилося, що діти вчора відразу пішли, і квартира всю ніч були незамкнені. А встати то я не можу. Це прийшла сусідка з першого поверху, хороша молода жінка, яка одна виховувала доньку. Вона захотіла мене провідати. А мені так прикро стало, що я розплакалася і все їй розповіла. Вона запропонувала свою допомогу, але якщо я рідним дітям не потрібна, то, як можу прийняти допомогу від сторонньої людини? Але сусідка виявилася напористою. Вона принесла мені їжу і приготувала чай.

Відтоді ця мати-одиначка доглядає за мною, а я віддаю їй половину своєї пенсії. З них вона купує продукти і готує мені. Решту грошей йдуть на комунальні послуги та інші побутові товари. Тепер моє життя повністю залежить від чужої людини, а рідним дітям абсолютно все одно як там їх мати. Дзвонять зрідка, і зітхнули з полегшенням, дізнавшись, що за мною є, кому доглядати.

Ніколи не думала, що в кінці життя отримаю таку зраду, та ще й від рідних сина і дочки, яким я віддала всю свою душу. Я виростила невдячних дітей. І за це мені найбільше сумно.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Коли мене виписували додому, то дітям пояснили, що тепер за матір’ю потрібний постійний догляд. А як тільки ми приїхали додому, то, не зважаючи на мою присутність, дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе. Я не хотіла більше це чути, і сказала, щоб вони йшли, я їх бачити не можу. Діти пішли. А вранці відкрилися двері, я ніколи не очікувала побачити цю людину