Ми з Романом одружилися півтора роки тому, діток ще не завели, не поспішаємо. Оселилися ми з батьками Романа, в них великий будинок, нам відвели дві окремі кімнати, які мають свої двері. Зі свекрами в мене лад, живемо дружно. І все б добре, якби не одне «але».

Загалом, жити з батьками чоловіка нормально, ми не сваримося, спільно оплачуємо комунальні, любимо зі свекрухою разом готувати для наших чоловіків, робити домашні справи по господарству. Вона вже на пенсії, я працюю, але у вільний час намагаюся їй у всьому допомагати.

І все було б добре, якби не одне «але». Коли свекруха прибирає в домі, вона обов’язково це робить і в наших кімнатах. Складає наші речі, навіть у шафі може перекласти все на свій лад, поскладати мою косметику і особисті речі, як вона вважає за потрібне.

Не кажу вже, що вона завжди по-своєму розвішує Романові сорочки, та так, щоб вони висіли рівно, вільно, а от мій одяг може скласти аби-як, а я потім не можу зорієнтуватися у власних же речах!

Мені це дуже не подобається, я вважаю, що це не правильно. Я і сама справляюся з прибиранням на нашій території!

Мене це просто обурює, та я довго мовчала, іноді їй лише здалеку натякала після чергового її прибирання, що я, мовляв, і сама щойно прибирала і у наших кімнатах було чисто. Обережно натякала їй, що не можу знайти довго свої речі після того, як вона їх перекладе.

На що чую: «Донечко, ну вибачай, як що не так, я ж бачу, які ви зайняті і хочу лише допомогти, все одно ж прибираю весь будинок, то і у вас мені не важко!» Ну і що тут скажеш?..

Я поговорила якось з чоловіком, але Роман не хоче образити маму, його це не напрягає.

Але мене це все врешті так допекло, що я одного дня, коли свекор і Роман були на роботі, а свекруха поїхала на інший кінець міста провідати сестру, взяла і поставила замок на наші двері. Ключа зробила тільки два – собі і чоловікові.

Поставила той замок і поїхала на роботу, бо в мене якраз в той день була післяобідня зміна. Романові написала про замок у повідомленні, сказавши, де залишила його ключ.

Повертаюся пізно ввечері додому – і щоб ви думали?..

Всі в будинку – мовчазні і набурмосені, а в передпокої в коробках і в мішках – наші з Романом речі.

Що тут почалося… Якщо коротко – свекрів мій вчинок неймовірно обурив, бачте, я посміла хазяйнувати в їхньому домі, а, до того ж, знехтувала щирою допомогою свекрухи, виявила неповагу до неї.

На що я відповіла, що багато разів натякала, що мені неприємне порпання у наших з чоловіком речах, у прямому сенсі – у нашій спідній білизні. Що я не білоручка і прекрасно сама справлялаcя з прибиранням у наших кімнатах.

Коротше, через два дні ми з’їхали від свекрів, знявши квартиру. А зараз вже вклали гроші у власне житло, виплачуємо поступово розстрочку і через рік-два вже матимемо свою квартиру.

Зі свекрами якийсь час я не спілкувалася зовсім, але поступово все налагодилося, образи забулися. Ми їздимо частенько до них у гості, але я думаю, що свекруха так і не зрозуміла, що була не права.

Та добре, як кажуть, що наразі все вже добре, а всім молодятам хочу дати лише єдину пораду: живіть, навіть якщо важко, від самого початку окремо від всіх батьків!

Автор – Олена Коржик.

Ми з Романом одружилися півтора роки тому, діток ще не завели, не поспішаємо. Оселилися ми з батьками Романа, в них великий будинок, нам відвели дві окремі кімнати, які мають свої двері. Зі свекрами в мене лад, живемо дружно. І все б добре, якби не одне «але».