На ту зустріч однокласників я дуже не хотіла іти, ніби щось відчувала. Як правило, я такі заходи не відвідую. За 15 років жодного разу не ходила. А тут однокласниця вмовила поїхати. Там ми зустрілися з Олегом. Тепер він не втрачає надії, що ми можемо бути разом. Але я заміжня, у мене є чоловік і донька

На ту зустріч однокласників я дуже не хотіла іти, ніби щось відчувала. Як правило, я такі заходи не відвідую. За 15 років жодного разу не ходила. А тут однокласниця вмовила поїхати. Там ми зустрілися з Олегом. Тепер він не втрачає надії, що ми можемо бути разом. Але я заміжня, у мене є чоловік і донька

Зустріч однокласників – це завжди свято. Багато людей з нетерпінням чекають на них і з величезною радістю відвідують такі заходи. Але я до їх числа не належу. Можливо тому, що я завжди підсвідомо боялася того, що зустріну там Олега, своє перше справжнє кохання.

Коли я вчилася в 10 класі, я познайомилася з чудовим хлопцем, Олегом, на рік старшим за себе. Ми вчилися в одній школі, якось я побачила його і зрозуміла, що в моєму серці оселилося перше, чисте, справжнє почуття. Олег вчився у випускному класі і, на відміну від мене, вже чітко уявляв собі своє майбутнє.

Ми почали зустрічатися, все було як в казці. Я літала і звичайно мало не закинула навчання, а ось Олег навпаки був зібраним і йшов на медаль. Ми зустрічалися весь навчальний рік. Але прийшов час випускного, Олег поїхав в інше місто здавати вступні іспити. Спочатку ми зідзвонювалися кожний день, а потім якось різко наше спілкування обірвалося. Я довго плакала, переживала. Найбільше непокоїла думка, що він швидше за все і не думає про мене.

З великими зусиллями я закінчила школу і вступила до медичного університету. Поступово я трохи заспокоїлася, навчання забирало в мене багато часу і сил. Я не можу сказати, що забула Олега, просто я заборонила собі про нього думати. Я вирішила, що стану щасливою навіть без нього.

Пройшло п’ятнадцять років. Час летить дуже швидко. Я стала лікарем. Обожнюю свою роботу і віддаюся їй цілком. Є у мене і своя сім’я – чоловік і син. Я часто питаю себе, чи люблю я свого чоловіка. Напевно ні, але мені так зручно! Він мене цінує, любить і поважає, про що ще мріяти. Я теж відношуся до нього з величезною повагою. А любов – це не головне.

І ось коли я майже про все забула, мене запросили на зустріч випускників. Як правило, я на такі заходи не ходжу. За 15 років жодного разу не була. А тут, однокласниця вмовила поїхати до наших, запевняючи, що там буде грандіозне дійство. Школа відзначає своє 30-річчя, тому збирається не лише наш клас, але і інші класи. По-суті, народу передбачалося багато – орендували величезний зал.

Прибули ми рівно в призначений час. Всі столи вже накриті, «учні» за своїми класами розбиті. Всі за своїм столиком. Були присутні і наші вчителі, атмосфера була чудовою.

Ми сіли за потрібний столик. Довго розмовляли, піднімали тости. Потім почалися танці. Я вже встигла перетанцювати з половиною свого класу. Треба сказати, що наші хлопці змужніли, дехто розтовстів, у декого скроні вже вкрила сивина. Я сіла відпочити, як раптом мене знову взяв хтось за руку. Я повернулася і оторопіла – це був Олег. Від несподіванки у мене підкосилися ноги. Він став ще кращим, ніж був колись.

– Привіт! – рідним голосом сказав він. – Потанцюємо? – його питання повернув мене до реальності і я пішла з ним танцювати.

Потім, ми весь вечір провели удвох. Багато говорили і посміхалися, ніби й не було 15 років за спиною. Його життя влаштоване, він власник невеликої фірми. Є дочка. З дружиною не живуть уже п’ять років.

Ми сиділи за окремим столом, не відриваючи очей один від одного, і звичайно я запитала: «Чому ти тоді пропав?». Він відповів, що йому повідомили те, що я його не чекаю. Батьки накрутили, що я вже зустрічаюся з іншим хлопцем, а він їм повірив. Потім було німе мовчання … Ця коротенька мить повернула мене в той час, коли я школярка, рука об руку крокую зі своїм коханим і все життя ще попереду. Скільки тоді було мрій, яким так і не судилося здійснитися.

Ми обмінялися контактами і попрощалися. Олег звичайно запропонував мене підвезти, він був на авто, але я сказала, що краще буде якщо доїду на таксі. Так наші дороги знову розійшлися…

Звичайно він телефонував, і не раз. Але, я постійно уникала зустрічі, шукала причину, щоб не піти до нього. Просто я не хочу руйнувати вже сформований світ навколо себе. Адже, все одно у мене тільки одна думка – чому він не приїхав за мною і повірив чуткам тоді, п’ятнадцять років тому? Не знаю, скільки я ще зможу протриматися, адже Олег не втрачає надії, що ми ще можемо бути разом.

Фото ілюстративне – mudroslov.

На ту зустріч однокласників я дуже не хотіла іти, ніби щось відчувала. Як правило, я такі заходи не відвідую. За 15 років жодного разу не ходила. А тут однокласниця вмовила поїхати. Там ми зустрілися з Олегом. Тепер він не втрачає надії, що ми можемо бути разом. Але я заміжня, у мене є чоловік і донька