На вікні в жіночому тyaуалеті вокзалу стояла люлька з немовлям. Так я знайшла собі сина, а потім, там же, – і чолоіка

2

Поки малюк мирно спав, ніхто не звертав уваги на те, що там стоїть ця люлька. Кожна жінка думала, що мати дитини в кабінці вирішує свої справи.

Метушня піднялася тільки, коли малюк прокинувся і почав плакати. Але і в цей момент пильних громадянок виявилося небагато, вірніше зовсім не виявилося нікого, крім Лариси. Жінка підійшла до колиски і стала похитувати її зі словами, зверненими до кабінок:

– Мамочко, поквапся, малюк турбується!

Від погойдувань немовля кричати перестало, і Лариса вирішила почекати, поки мати дитини вийде, ну не кидати ж малюка напризволяще. Минуло десять хвилин, двадцять, але ніхто так і не підійшов забрати люльку. Лариса вирішила відстежити зайняту стільки часу кабінку і стала придивлятися хто з відвідувачів куди входить і звідки виходить. Вистачило п’яти хвилин, щоб зрозуміти, що ні в одній з кабінок зниклої матусі немає. Джерело

Лариса швидко збагнула, що потрібно віднести люльку на пост охорони, там розберуться і по гучному зв’язку клич дадуть. Тільки де ось він цей пост? Лариса взяла дитину і пішла на пошуки. За вказівниками їй вдалося дістатися до охорони досить таки швидко.

– Вітаю! Приймайте постояльця, в тyaлеті підібрала.

– Жінкo, Ви що, дитинy вкрали, та ще й до нас принесли?

Приємний вусатий чоловік років тридцяти п’яти намагався жартувати.

– Так, Боже упаси, зараз розповім, як це сталося

Лариса розповіла начальнику охорони все що було в тyaлеті в дрібних подробицях і в кінці серйозно так додала:

– Ось як Ви думаєте: випадково забула, або спеціально залишила?

Вусатий чоловік не зводив очей з Лариси і ловив кожне її слово, але було видно, що думає він зовсім про інше.

– Як Вас звати, рятівницe дітей?

– Лариса, Ви не відповіли на моє запитання!

– Ларисo, люба, зараз ми викличемо наряд поліції, вони розберуться і дадуть Вам відповідь. А у Вас, до речі, свої діти є?

– Ні, я не заміжня. А яке відношення це має до справи?

– Як яке? Абсолютно пряме. Ви не чуєте запах? Хтось із нас повинен поміняти підгузок. А, виходить, ми з Вами обоє недосвідчені. У мене теж діти не має … поки.

– Так, Ви маєте рацію, тхне. Ще б де чистий підгузок то взяти.

Вусатий чоловік, звали його, до речі, Анатолій, запропонував Ларисі прогулятися до магазину через дорогу від вокзалу. Пішли вони, природно, всі разом: Анатолій ніс люльку і злегка обнімати жінку за талію. Це була перша прогулянка в майбутньому щасливої ​​сімейної пари, але це вже інша історія, повернімося до немовляти в колисці.

Поки Анатолій і Лариса переодягали, годували і няньчили малюка, загін поліції вів пошуки матері, яка покинула його в тyaлеті. Насамперед були переглянуті камери відеоспостереження, за якими вдалося скласти приблизний портрет підозрюваної. Потім орієнтування розіслали по всіх поїздам, які нещодавно відправилися.

Схожа жінка проїхала одну станцію і вийшла, хоча квиток її був оплачений на більш тривалу дистанцію. Затримати підозрювану вдалося тільки на наступний день. Нею виявилася неповнолітня жителька одного з довколишніх сіл. Її кинув хлопець, батько дитини. Одна вона ростити малюка не хотіла, тому придумала ось такий ось план.

Дівчина, чомусь вирішила, що її ніколи не знайдуть.

– Ну, там народу то багато ходить, думала, загубившись … Про камери то я зовсім не подумала.

Дитину цій матусі, природно, не повернули. За такі провини батьківських прав позбавляють «автоматом», та ще й звинувачення пред’являють. Доля дитини вирішилася дуже швидко, хлопчик залишився в руках тієї, яка його знайшла. Лариса і Анатолій вирішили, що вони просто зобов’язані усиновити дитину, яка стала причиною їхнього знайомства.

    Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

    Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!