– Нічого не пам’ятаю, нікого з вас! – розгубленими очима чоловік дивився на свою родину. – А мене ? – тихо запитала його маленька донечка

Нічого не пам’ятаю, нікого з вас! – розгубленими очима чоловік дивився на свою родину.

– А мене ? – тихо запитала його маленька донечка.

Вона була улюбленицею батька. Все свій вільний час Олександр присвячував їй. Водив в садок, сам же і забирав. Грався з нею в ляльки, гуляв, носив на руках.

Олександр, лежачи на лікарняному ліжку, важко підняв свою голову і глянув на маленьку дівчинку років 5. У неї, як і у нього, були світлі, кучеряве волосся і блакитні очі. Вона допитливо дивилася на свого батька.

Саша усіма силами намагався хоч що-небудь згадати, дивлячись на це миле маленьке личко. Але… все марно.

– Ні… Я не пам’ятаю…

Лікар несхвально похитав головою. Він покликав Галину за собою в коридор.

У палаті залишилася дівчинка,  розплакалася від того, що батько її не впізнав, Діана і 17-річний підліток, старший син Саші.

– Боюсть, що пам’ять до нього так і не повернеться. Я дивуюся, як він взагалі вижив при такій, не залишившись інвалідом. А що пам’яті позбувся – не біда. Можете дякувати Богові за те, що він живий.

– Як це не біда, доктор? – запитала плаче Галина. -Він адже зовсім нічого не пам’ятає, не пам’ятає свою сім’ю, свою роботу, мене не пам’ятає, свою дружину! Як нам з ним тепер жити?

– Потрохувін звикне. І на роботу повернеться. І вас полюбить заново. Не хвилюйтесь все буде добре. Ось завжди люди так! Я вам радіти велю! Міг повністю паралізованим залишитися! Ось тоді ви б не знали, що з ним робити, а це – дрібниці. Привикнется, – голос лікаря звучав переконливо, але сам в душі він був схвильований не менш Галини.

Сашу виписали після двох тижнів перебування в лікарні. Нічого він так і не згадав, пам’ять до нього не повернулася. Він тримався відсторонено від дружини і дітей. На колишню роботу не виходив.

І взагалі нікуди не виходив зі своєї кімнати. Всі обов’язки впали на плечі Галини. Тепер відводити і забирати малу з садка доводилося їй. Через це вона часто спізнювалася на роботу і начальник цього не дуже радів.

Зі своєї кімнати Олександр виходив тільки коли його сім’я сідала їсти.

Якось за обідом Галина спробувала трохи розговорити свого чоловіка.

– Ти раніше дуже любив, коли я готувала плов.

– Правда? – Саша перекручував виделкою маленькі білі зернинки. – Він не видається мені смачним.

Ці слова боляче кольнули Галину. Але вона змовчала.

– Знаєш, нам пора серйозніше поговорити. Невже ти будеш весь час сидіти в своїй кімнаті? Життя ж не закінчилася. Я розумію, тобі потрібен час, щоб звикнути, але… Я втомлююся все робити сама. Ти міг би мені хоч трохи допомагати?

Саша сидів і тупо дивився на свою дружину. Він розглядав її обличчя, волосся, очі. Вона здавалася йому дуже некрасивою, якоюсь занадто старою. «Невже я був закоханий в цю жінку настільки, що завів з нею дітей?» – думалось йому.

– Саша…

– Скільки тобі років ?

– 38, – здивовано відповіла Галина.

– А мені ?

– Тобі 35.

«Так і думав, що вона старше. Чому ж я її тоді вибрав?» Олександру раптом почало здаватися, що ця жінка його обманює. Ніякий він їй не чоловік і діти ці не його.

Не працював він ніколи на фабриці з виробництва сиру, це взагалі дурість якась. Та й рис він не любить! Ні, однозначно, тут криється обман.

Саша повільно підвівся. Галина, як і діти, машинально підняла свою голову і стежила за кожним його рухом.

Олександру раптом стало не по собі і похмурий холодок пробіг по його спині. «Я сиджу з якимись незнайомцями і зовсім не знаю, що у них в голові ..»

Він побіг до своєї кімнати і знову замкнувся на ключ. Галина зітхнула. Вона гладила Діану по руці і тихо шепотіла:

– Не плач, дитинко, батько скоро прийде в себе. Він обов’язково нас згадає.

Але цьому не судилося збутися.

На наступний день Олександр не виходив навіть поїсти. Галина стояла біля його кімнати з тарілкою картопляного пюре і наполегливо стукала в двері.

– Відкрий, Сашенька! Співаєш хоч трохи, заради бога! Тобі треба одужувати, їсти. Не можна ж так…

Темної ночі Олександр вийшов з кімнати. Йому сильно хотілося в туалет і терпіти більше не було сил. Під дверима спала Галина. Він ненавмисно зачіпив її тіло і та відразу ж прокинулася.

– Сашенька!

– Відстань від мене, жінко! Що ти від мене приховуєш? Хто ти така?! Не вірю я жодному твоєму слову! Не вірю, що я жив так, як ти описувала. Шукайте іншого лоха, який в це повірить, а я йду.

– Саша, заспокойся, бога прошу! Куди ти підеш проти ночі? Так ти ж навіть місто не знаєш, загубишся, холодно на вулиці. Залишся, прошу!

Галина стійко вчепилася йому в ноги, але він кричав як божевільний і їй довелося відпустити.

Вибігли перелякані діти, але все, що вони побачили – це зникаючий високий чоловічий силует у вхідних дверях. Олександр залишив її розкритою навстіж і в хату зайшов крижаний холод.

Галина лежала на підлозі і тихо плакала.

Джерело

– Нічого не пам’ятаю, нікого з вас! – розгубленими очима чоловік дивився на свою родину. – А мене ? – тихо запитала його маленька донечка