Першому Анна зателефонувала сuнові. Ігор відразу прuїхав, прuвіз продуктів і гроші, викликав лікаря. Місцева фельдшерка порадила йому, що в такому стані маму одну залишати не можна.

Все життя Анна посвятила вихованню дітей. А їх у неї аж троє. Доля у Анни була нелегкою. Вона змалку доглядала свою маму, яка хворіла багато років, тому і заміж пізно вийшла. А батька свого вона взагалі не знала.

На весільний рушничок Анна стала аж в 30 років, коли в село приїхав Степан, парубок зі Сходу. Він був сиротою, приїхав в їхнє село до тітки, маминої рідної сестри. Тітка до нього відносилася не вельми добре, але діватися хлопцю було нікуди.

Коли побачив Анну, щось рідне знайшов в ній, хоч і була старша за нього майже на 10 років. Одружилися, забрала Анна Степана до себе додому, то й відтоді разом і господарювали. Маєтків великих за життя не пристарали, але з’явилося у подружжя трійко діточок.

Старший син Ігор, і дві донечки – Оксанка і Іринка. Хоч і важко було, але Анна все віддавала своїм дітям, так щоб було не гірше, ніж в людей. Усім трьом дала освіту.

Діти у неї виросли на славу. Першим одружився Ігор, пішов жити до дружини в сусіднє село. Будинок добротний збудував, правда, Анна була там всього один раз, на новосіллі, бо невістка не дуже в гості запрошує. Але Анна не тримає образи, головне, щоб у сина в сім’ї все було добре.

Другою заміж вийшла Оксана. З мамою жити не хотіла, пішла в невістки. Пощастило Оксані, в добру родину потрапила. Через два роки вже в свою хату переселилася. Хоч і жила з мамою в одному селі, та приходила рідко, все справи – то домашні клопоти, то діти.

І на неї не ображалася Анна, навпаки, щаслива була. Добре, що хоч у дітей буде доля щасливішою, ніж у неї. Анна собі тихо жила з своїм Степаном. Вечорами молила Бога, щоб дав її дітям здоров’я і тримав під своєю опікою, бо вона сама їм нічого дати не може.

Найбільше Анна молилася за свою молодшу донечку Іринку. Після університету вона залишилася в місті, квартиру знімає. А от особисте життя не складається, Ірина всю себе роботі віддала. А дівчині вже 30 минуло.

Одного осіннього дня не стало Степана. Відтоді хата Анни стала пусткою, та й здоров’я почало дуже підводити. Через пів року навіть вставати з ліжка Анні було складно.

Першому Анна зателефонувала синові. Ігор відразу приїхав, привіз продуктів і гроші, викликав лікаря. Місцева фельдшерка порадила йому, що в такому стані маму одну залишати не можна. То ж дітям треба визначитися, біля кого мама буде віку доживати.

Ігор дуже засумував, бо знав, що його дружина нізащо не погодиться взяти свекруху до них додому. То ж просто приїжджав до мами по можливості, привозив їй їжу.

Оксана теж не захотіла брати маму до себе, мовляв, її чоловік буде проти. Обіцяла приходити до мами, їсти варити, прибирати і інколи з нею ночувати.

Анна все розуміла і не ображалася на дітей, бо у них своє життя. Якось в село приїхала і Іринка. Вона хотіла похвалитися мамі, що їй на роботі запропонували нову посаду і тепер вона зможе заробляти більше, може найближчим часом зможе і якесь житло собі придбати.

Але побачивши маму в такому стані, Ірина промовчала. Попросила на роботі кілька днів вихідних, а потім зателефонувала і сказала, що відмовляється від посади, бо звільняється.

В місто Ірина повернулася лише для того, щоб забрати свої речі. Залишити маму такою немічною вона не могла. Анна дуже раділа, бо з появою Іринки її життя дуже змінилося.

Іринка повністю повторила долю матері. В селі її засватав хлопець-сирота Андрій. Анна на радостях записала свою хату молодшій доньці Ірині.

Коли про це дізналися Ігор і Оксана, були дуже незадоволені рішенням мами віддати все Ірині, адже вони щиро вважали, що зробили для мами все, що могли.

Олеся Біла.

Першому Анна зателефонувала сuнові. Ігор відразу прuїхав, прuвіз продуктів і гроші, викликав лікаря. Місцева фельдшерка порадила йому, що в такому стані маму одну залишати не можна.