Після школи я збuралася вступатu на педагогічний, але не змогла – чекала дuтuнку. І ось настав той день, коли я приїхала в місто і зустрілася з ним. Побачивши мене, Олександр здивувався моєму животику.

Я народилася і виросла в селі, там же закінчила школу. Після школи збиралася вступати на педагогічний, але не змогла – чекала дитинку. Сталося це, коли я закінчувала одинадцятий клас. Я була на вечірці у друзів і там познайомилася з хлопцем, він мені відразу сподобався, та і я йому теж. Слово за слово, розговорилися, і якось не помітно усамітнилися… Він став моїм першим чоловіком.

Наступного дня він поїхав, а я залишилася. Домовилися, що після закінчення школи ми зустрінемося, і у нас все буде добре. Я мріяла про зустріч, він дзвонив мені, а я йому. І тут я дізнаюся, що в мене буде дитинка. Я була щаслива, адже це ж дитина від коханого чоловіка! Йому нічого не говорила, хотіла зробити сюрприз.

І ось настав той день, коли я приїхала в місто і зустрілася з ним. Побачивши мене, Олександр здивувався моєму животику. А коли сказала, що це його дитина, то він обізвав мене і івідповів, що це не його дитя. І тут з’ясувалася правда: він був одружений і у нього двоє дітей! А зі мною він просто розважвся.

Я залишилася сама, в село повернутися не могла. Сіла на лавку і плачу. Повз проїжджав в кріслі-колясці хлопець, зупинився біля мене, запитав, чи не потрібна мені допомога. Я відповіла, що ні. Але він не вгамовувався, запропонував просто поговорити. Я не знала, що говорити і розповіла, що сталося.

Він мене вислухав і, несподівано для мене, запропонував піти до нього. Він живе сам і є вільна кімната, а мені ж треба десь зупинитися. Я погодилася. Слава, так його звали, виявився порядною, доброю і турботливою людиною. Весь час, поки я чекала дитину, він не відходив від мене.

Ми стали близькі, але між нами нічого не було. Я полюбила його просто як людину, а він мене – як жінку. Коли настав час, Слава сам відвіз мене в лікарню.

Кожен день він мені дзвонив і приходив, приносив пакети з фруктами. А коли привіз додому, то мене чекав сюрприз. Купа дитячого одягу, коляска, ліжечко і ще багато всього для дитини. Сина Дімку він прийняв, як свого. Та й Дімка потім тільки його визнавав.

Згодом я влаштувалася в магазин продавцем. Тоді ми зі Славою жили вже як чоловік і дружина.

Та я дуже сподобалася хазяїну магазину, чоловікові молодому і не одруженому. Стас дарував мені подарунки, підвозив додому, робив поблажки на роботі. А коли дізнався, що мій Слава інвалід, запропонував покинути його і переїхати до нього. «Навіщо тобі такий чоловік? Тобі потрібен справжній мужик» – так він сказав.

Я обурилася, навіть хотіла звільнитися. Синочку Дімі тоді було три роки. Стас пообіцяв влаштувати його в дитячий садок. Покликав мене в кабінет обговорити деталі, там все між нами і сталося…

Наші зустрічі тривали недовго, близько трьох місяців. Потім він сказав, щоб я переїздила до нього, і я переїхала. Зібрала речі і пішла. Найважче було сказати про це Славі. Коли повідомила, що йду і більше нічого вже не змінити, Слава пішов на кухню, не зронивши ні слова.

Все змінилося, я пішла з роботи, стала домогосподаркою. Подруги мені заздрили, адже у мене гарний і багатий чоловік, чого ще можна бажати? Але щастя тривало не довго. Ми були в гостях у його друзів, я спілкувалася з багатьма людьми, а Стасу це не сподобалося. Дома він влаштував сцену ревнощів.Це був перший дзвіночок. Я пробачила йму тоді свої синці. Все начебто налагодилося, син в садку, я вдома по господарству.

Одного разу поїхала в село до батьків, бо вони ще й онука не бачили. Прийняли мене холодно, не пробачили всього того, що сталося зі мною. Коли повернулася назад, застала Ваню з іншою жінкою…

Живу тепер в гуртожитку, спасибі подрузі, знайшла мені кімнату. Підробляю в кіоску біля з гуртожитка.

Діма після тих подій став примхливим, часто плакав і весь час повторював, «Пішли до тата».

Я дивлюся на нього, і сльози навертаються. Пригадую Славу. Він єдиний, Справжній Чоловік. Коли приходила з роботи, вони мене зустрічали, Діма на руках у Слави, а коли не було їх в передпокої, то я точно знала, що вони на кухні готують для мене вечерю… Слава часто називав мене «Мила», «Дорога». Як же мені не вистачає цих слів! Якою ж я була. коли так вчинила з ним…

Набралася я сміливості, пішла до Слави, просити вибачення. Нехай зі мною, що хоче, робить – тільки б пробачив!

Двері відчинила незнайома жінка. Вона сказала, що вони купили цю квартиру і вже півроку тут живуть. Куди з’їхав господар квартири, вони не знають.

Після школи я збuралася вступатu на педагогічний, але не змогла – чекала дuтuнку. І ось настав той день, коли я приїхала в місто і зустрілася з ним. Побачивши мене, Олександр здивувався моєму животику.