Покu я лежала в лікарні, чоловік знайшов для нас ідеальну квартuру. Мені був не особлuво важлuвuй ремонт, головнuм було місце розташування і планування. Я народuла, мu з донькою прuїхалu вже в нашу нову квартuру. Все було добре покu не знадобuлося пропuсаtu дочку.

Після весілля у нас, як і в багатьох сімей, виникло питання, де жити. З батьками я відмовлялася жити категорично, тому ми знімали квартиру. А самі збирали гроші на власне житло. Навіть про дітей не думали, поки не матимемо власного куточка.

Ми з чоловіком 10 років збирали на квартиру. Ми обоє гарували, щоб досягти бажаного. Настав час вибирати квартиру, потрібна сума була накопичена. Поки ми придивлялися до варіантів, я зрозуміла, що чекаю дитину. Дитина була бажаною і потрібною.

Треба сказати, що мій чоловік був страшенним маминим синочком, але за 10 років шлюбу, як я думала, я його перевиховала. Після перших кількох років шлюбу мамин вплив ослаб. Найголовнішим було не залишати їх наодинці. Інакше свекруха ніби зомбує чоловіка: зобов’язаний, повинен, тільки мама тебе любить, дружин може бути багато, а мама одна.

Дитина мені давалася дуже важко. В мої 34 роки останні 2 місяці перед народженням дитини я провела в лікарні на збереженні. Поки я лежала в лікарні, чоловік знайшов для нас ідеальну квартиру. Мені був не особливо важливий ремонт, головним було місце розташування і планування.

Чоловік скинув мені план квартири, і я відразу зрозуміла – ось те, що потрібно. Я народила, ми з донькою приїхали вже в нашу нову квартиру.

Все було добре поки не знадобилося прописати дочку. Адже для цього потрібен власник квартири. І це виявився не чоловік. Власником вважалася його мати. За той час, поки я була в лікарні, вона встигла так його обробити, що куплену квартиру чоловік записав на неї.

Я 10 років собі в усьому відмовляла просто даремно. Спочатку свекруха відмовилася прописувати внучку до «себе» в квартиру. Не хоче – ось всі аргументи. Начебто я не брала взагалі жодної участі в покупці.

У підсумку, чоловік її ледве умовив прописати дочку. Я була дуже ображена і зла на чоловіка. Ось уявіть, Ви збирали гроші 10 років, купуєте квартиру, але в підсумку вона не ваша. Зате свекруха – благодійниця.

І їй анітрохи не соромно розповідати всім, що це вона купила нам квартиру. А так як квартира була в її власності, вона приходила до нас коли хотіла. Коли чоловік був удома, вона заходила. Коли його не було, я залишала ключ в замку всередині квартири. Вона приходила, намагалася відкрити двері, не виходило і вона йшла.

Потім свекруха почала доїти чоловіка по-чорному. Якщо чоловік відмовляв їй у грошах, то вона казала, що вижене нас з квартири. На питання чоловіка, чи нічого вона не переплутала, свекруха відповідала: – А чим доведеш, що це ваша квартира?

І в такому пеклі ми прожили 17 років. Що мені прийшлося пережити за цей час – одним словом не передати. А зараз свекруха злягла. Тепер комусь треба її доглядати. Її дочці байдуже, у неї своє життя. Чоловік зрідка їздить. Каже, мама, мене і внучку побачити хоче. Донька не хоче знати бабусю, вона в курсі тією історії з квартирою.

А я ще все пам’ятаю, тому не хочу до неї їздити. Адже вона сама проміняла моє добре ставлення на нерухомість. Бог їй суддя.

Покu я лежала в лікарні, чоловік знайшов для нас ідеальну квартuру. Мені був не особлuво важлuвuй ремонт, головнuм було місце розташування і планування. Я народuла, мu з донькою прuїхалu вже в нашу нову квартuру. Все було добре покu не знадобuлося пропuсаtu дочку.