Позустрічайся з моїм Вовчиком, поки я там рік буду, – попросила мене сестра. – Ми схожі, ти подобаєшся йому. Він все одно не зможе рік без жінки протриматися – я ж його знаю! А так мені легше буде, знатиму, що до чужих краль не чіплятиметься. Потім покинеш його, він навіть не здогадається, що це наша з тобою домовленість

Сестрі моїй 30-ть, вона успішний перекладач. А мені 27, я працюю в рекламній сфері.

Сестра заміжня вже сім років, в них з чоловіком підростає донечка Яринка.

Володимир, чоловік сестри, має свою невеличку будівельну фірму, ми з ним іноді співпрацюємо. Ну і взагалі нормально спілкуємося, ми ж давно родина.

І ось сестрі запропонували дуже вигідний річний контракт в Іспанії. Звісно, з гарною оплатою. Сестра з Володею мріють побудувати заміський будинок, купити нову, більшу машину. А ще тато наш хворіє. Йому постійно гроші на ліки потрібні, і ми з сестрою намагаємося допомагати батькам фінансово.

Отже, відмовлятися від такої пропозиції було б не розумно, і після родинної наради сестра погодилися і прийняла її.

Вирішили, що п’ятирічній Яринці буде краще тут з нами, справимося всі разом, та й Тамілі там буде вільніше й зручніше без дитини.

І ось, десь за пару тижнів до свого від’їзду, Таміла запропонувала мені сходити разом в кафе, посидіти по-сестринськи.

Замовили піцу, каву, по келишку вина.

Сиділи, розмовляли і тут сестра видала:

– Я взагалі от про що хотіла з тобою поговорити… Не зрозумій неправильно… Але я хочу тебе про дещо попросити. Позустрічайся з моїм Вовчиком, поки я там рік буду. Ми схожі, ти подобаєшся йому. Він все одно не зможе рік без жінки протриматися – я ж його знаю! А так мені легше буде, знатиму, що до чужих не чіплятиметься. Потім покинеш його, він навіть не здогадається, що це наша з тобою домовленість…

Я дивилася на сестру, немов на якусь істот, яка щойно гепнула переді мною з іншої планети. Слів не було.

– Ну, не дивися так і не думай, що я ненормальна, – перервала мовчанку Таміла. – Нічого не кажи зараз, просто подумай. Ти сама, ні з ким не зустрічаєшся, нікому нічого не винна. Що ти втрачаєш? Нічого. А мені допоможеш. Так-так! Саме допоможеш! Мені дійсно легше буде знати, що Вовчик з тобою, ніж я буду його постійно підозрювати у зв’язках з якимись кралями. А потім, як я повернуся, ми з тобою разом «розрулимо» ситуацію.

Єдине, що я змогла тоді відповісти – що таки подумаю.

Таміла поїхала. Яринка лишилася в наших батьків, але Вова її постійно провідує, та і я частенько беру племінницю до себе.

Іноді ми гуляли втрьох: я, Яринка і Володя.

Пропозицію сестри я воліла забути, це було для мене неприйнятно.

До одного моменту…

Прогулювалися ми якраз такою компанією, втрьох, зупинилися біля дитячого майданчика, Яринка побігла гратися. І тут до Володимира підійшла якась його знайома. Вони почали говорити, відійшли від мене на кілька кроків.

Спочатку я не дослухалася до їхньої розмови, але потім почула, що вони сміються. Я стала поглядати на них через плече і через кілька хвилин зрозуміла, що вони явно… фліртують!

І знаєте, що я відчула в той момент? Ревнощі! Саме їх! Так, я ревнувала Вовку до цієї довгоногої жінки!.. Я не хотіла собі в цьому зізнаватися, та себе не обманеш, це були саме ревнощі. І тут я замислилася над проханням сестри…

Вже півроку, як ми з Володею разом. Ніхто про це поки що не знає. Але скоро дізнаються всі.

Бо одного Таміла не прорахувала: ми закохалися. По-справжньому. Володі ніхто, крім мене, не потрібен, як і мені ніхто, крім нього. І я нікому, навіть рідній сестрі, не віддам чоловіка мого життя, якого люблю понад усе.

Півтора місяці, як я ношу під серцем нашу з Вовою дитинку.

Автор – Олена К.

Позустрічайся з моїм Вовчиком, поки я там рік буду, – попросила мене сестра. – Ми схожі, ти подобаєшся йому. Він все одно не зможе рік без жінки протриматися – я ж його знаю! А так мені легше буде, знатиму, що до чужих краль не чіплятиметься. Потім покинеш його, він навіть не здогадається, що це наша з тобою домовленість