«Прощайте пацани – на мене йдуть Т-72!». Пам’ятаймо! Йому було не все одно

Він пішов з життя 12 серпня 2014 року, виступивши проти російського танка Т-72.

Днями пізніше вийшла стаття – розповідь матері Артема, Світлани про свого сина.

Про це пише Екоінвест

Пошуковики місії “Евакуація-200” розповіли мені, як пішов із життя Артем. Збираючи тіла, вони поспілкувалися з трактористом, який тоді спостерігав за подіями. З’ясувалося, що два танки, один з них Артема, прикривали відступаючих, але незабаром на них пішли російські танки.

Наші давали відповідь, маневруючи по полю. Зуміли навіть підбити один танк противника. Але потім наш другий танк чи підбили, чи то ще щось, але він потягнувся “до зеленки”.

Хлопці повідомили Артему, що заклинило дуло – і він дав їм наказ відступити або евакуюватися. Вони потрапили в полон, але всі повернулися додому.

В результаті танк Артема залишився один, і на нього вискочив ще один російський Т-72. Далі у них сталося зіткнення. Тільки цього літа, мені сказало його начальство, що останні слова Артема у відкритому ефірі були: «Прощайте пацани – на мене йдуть Т-сімдесят другі».

“Другий раз ми поховали синочка в хорошій домовині, а не в цинковій, як в перший раз. І парадну форму його поклали, туфельки весільні, в яких в загсі був і сказав, що на вінчанні буде в них.

Я йому погони купила капітанські. Поклала в кишеню «Снікерс» і пачку сигарет.

«Прощайте пацани – на мене йдуть Т-72!». Пам’ятаймо! Йому було не все одно