– Синку, приїжджай швидше, батько в лікарні, – пролунав у телефоні стривожений голос. Не встиг

– Синку, приїжджай швидше, батько в лікарні, – пролунав у телефоні стривожений голос.

– Я зараз у Парижі, до Києва повернуся тільки в п’ятницю і відразу до вас, – відповів син і, поклавши трубку, пішов в конференц-зал. За півгодини мала початися презентація його проекту.

Після прощання, він запропонував матері переїхати до столиці, але вона відмовилася: – Я не поїду, мені тут зручніше. Ти сину, все одно весь час на роботі, так по закордонах розкочуєш.

Через три місяці мама опинилася в будинок для людей похилого віку, по можливості син намагався її відвідувати, але виходило це дуже рідко … Під час чергового відрядження, цього разу в Німеччині, пролунав дзвінок: – Доброго дня, вашій мамі погано, приїжджайте якомога швидше.

Кинувши всі справи, син помчав додому. Наступного дня, він уже був у будинку для літніх людей. Увійшовши до палати, він побачив маму, яка лежить на ліжку, вигляд у неї був дуже поганий.

– Що мені зробити, щоб тобі стало краще? – запитав він, присівши поряд.

– Синку, ти можеш зробити багато. Потрібен кондиціонер, тому що влітку нічим дихати. Потрібен холодильник, а то зараз один на два поверхи. Потрібен телевізор, тому що старий скоро зламається. Потрібні нові меблі, подивися яке в мене старе ліжко. Потрібен новий посуд і щось для дозвілля – книги там, цей ваш інтернет, – несподівано чітко вимовила мама, напевно зібравши всю силу щоб сказати так багато. – Я знаю ти зможеш все це зробити, – тихо додала вона.

– Мамо! А чому ти раніше про це не просила? – здивувався син.

– Синку, я ж пережила війну і блокаду, так що такі труднощі як спека, голод і незручні стільці мені звичні. Зроби це для себе, тому що коли тебе сюди відправлять, тобі буде не дуже.

– Синку, приїжджай швидше, батько в лікарні, – пролунав у телефоні стривожений голос. Не встиг