У перший день прибирання Аня побачила, як під старовинну тумбочку ніби випадково закотився перстень. Прибирали вони тоді в цій кімнаті удвох із ще однією дівчиною. Так от, та дівчина, коли побачила цей перстень, зразу змовницьки сказала моїй сестрі: Візьми його собі! Дивися, який гарний, рідкісний камінь!

Моя сестра Аня якось поїхала на заробітки в Португалію. Дехто радий, що зважився на такий крок, дехто шкодує. Заробітки – то велика лотерея. І кому вже тут наскільки поталанить.

Моїй Ані поталанило неймовірно. Навіть не з грошима. Хоч одного разу їй і з грошима підфортунило. Вона одразу потрапила на роботу до мільярдерки. Ця літня пані пережила двох своїх дітей. Чотири рази одружувалася. Але на той час була вже розлучена. Проте завжди підтягнута, доглянута, життєрадісна, завжди поглинута якимись ніби дуже важливими справами. Напевно, якийсь великий бізнес вела, бо ж діти вже не могли її підмінити.

Мала та пані такий великий маєток, як корабель. Можете собі уявити його розміри, якщо там було тільки тисяча чоловік прислуги.

Садівники, кухарі, ті, хто вирощував на земельній ділянці овочі та фрукти, а ще всілякі масажисти, водії, вантажники, охоронці, сантехніки, електрики, лікарі, перукарі, візажисти, закупівельники, фото- та відеомайстри, юристи, кравці… Всі вони заледве знали один про одного!

Одні з них приходили на роботу тільки погодинно, інші за дзвінком, інші чергували, ще інші знаходилися тут постійно.

До тих, постійних, належала зараз і моя сестра. І це була неабияка підмога. Слава Богу, вона, окрім роботи, вже не мусила журитися ще й тим, як би щось приготувати та де би переночувати. Бо, звісно, що на тому всьому вона б дуже економила, і хтозна, чи не підірвалася б собі здоров’я, як багато її землячок, які працювали на заводі та конвеєрах, а спали ледь не в бараках.

На таку роботу її запропонувала одна наша родичка, яка тут працювала і змушена була повернутися повернутися додому, бо нездужали батьки.

Але спочатку, щоб заслужити довіру, моїй сестрі довелося пройти через неабиякі випробування. Коли б вона схибила, могла не те, що втратити надію на заробіток, а й, дуже навіть ймовірно, просто опинитися одразу вдома, без можливості повернення. Родичка не встигла її про це попередити, бо дуже була заклопотана від’їздом, та й була дуже впевнена в порядності свого протеже.

Але до українок там все ж ставляться дуже обережно. Як і взагалі до усіх чужинців, навіть якщо їх хтось рекомендує.

Ну, наприклад, розкажу вам хоча б про таке. Уже в перший день прибирання вона побачила, як під старовинну, неймовірно гарну різьблену тумбочку ніби випадково закотився перстень.

Прибирали вони тоді в цій кімнаті удвох із ще однією дівчиною. Аня порозумілася з нею, бо непогано говорила англійською. Так от, та дівчина, коли побачила цей перстень, зразу змовницьки сказала моїй сестрі:

Візьми його собі! Дивися, який гарний, рідкісний камінь! Ти не бійся, я тебе не видам. Пані і так не помітить. У неї того барахла – цілі гори. Ти ж сама бачиш. Я вже багато таких штучок приховала. Коли поїду додому, куплю собі житло. Хіба ти не мрієш про гарне житло?

Але Аня від неї відсахнулася. Ще бракувало, щоб її, безправну, у чужій країні запроторили Бог знає куди. І виявилося, що її обачність їй дуже згодилася. Власне, саме тому вона й залишилася там працювати.

Іншим разом її попросили замести доріжку спеціальним електричним віником-щіткою, бо на неї нападало листя. Але раптом вона дивиться, а під кущем – пачка грошей. Мабуть, це було не менше, як десять тисяч доларів.

Ці кущі були дуже далеко розташовані від садиби. Аня роззирнулася. Навколо нікого не було. Аня взяла ці гроші. І одразу наполегливо попросила, щоб пані її прийняла. Боялася, якщо скаже адміністратору, чи вчинить він чесно? Чи не присвоїть він ці гроші і чи не скине все на неї.

Добитися бодай кількасекундного прийому до пані було майже неможливо, але вона прийняла мою сестру. І розуміюче закивала, коли та передала їй пачку купюр, яку знайшла в саду.

І таких випадків була кілька. З одного боку, моя сестра вважала за потрібне повернуті віднайдені речі. А з іншого, дуже дивувалася, як у такій злагодженій системі, якою був цей маєток, може щось губитися.

– От що означає роки, – думала Аня. – Навіть при такому великому багатстві вони не рятують від забудькуватості. Тому, й персонал такий неуважний, бо думають, що стара нічого не помітить.

Але, виявляється, що якраз система там діяла дуже злагоджено. Та й на кожному кроці там були понатикані відеокамери. Аню просто-на-просто перевіряли. І та перша дівчина була звичайною провокаторкою. Її попросили таким чином перевірити новеньку. Адже існував міф, що українки – дуже трудящі і терплячі, але дуже навіть не проти того, щоб щось поцупити. Тому за ними дуже пильнували. Хоч і любили мати таких трудівниць у господарстві.

Видно, кілька наших заробітчанок зробили таку добру славу і своїм наступницям, яким доводилося цей міф розвінчувати.

А оті гроші, які вона знайшла, – це були справді 10 000 доларів. Коли Аня відпрацювала чотири роки, стара пані подарувала їх сестрі, як преміальні. Їй якраз тоді виповнилося вісімдесят. У дні свою ювілею вона справді була дуже щедрою. Вона також дуже любила спостерігати за тим, як її підопічні втрачають дар мови від таких от великих подарунків.

На той час це були величезні гроші. Тим більше, що вони одразу ж згодилися. Дочка  Ані змогла купити за них квартиру в місті.

Не можна сказати, що в сестри аж така велика платня. Може, трохи більша ніж у тих, які доглядають за літніми людьми.

Та й не так вже мільярдери грошима розкидаються. Інакше б вони давно стали звичайними середньостатистичними людьми. Але чесніть тут цінується не менше, аніж професіоналізм.

Більше таких великих подарунків сестра не отримувала. Найбільшою премією надалі були споживчі кошики на Великдень. Хоч господиня це свято не відзначала, але знала, що дехто з її прислуги вважає цей празник чи не найважливішим у своєму життя. Тому для таких своїх підопічних вона готувала подарунок. У кошику були дорогі вина, сири, м’ясні вироби, тістечка.

І ті, хто не мав змоги поїхати на батьківщину, могли пристойно зустріти Великдень у її маєтку.

Автор – Людмила КАДАР

За матеріалами – ЗакарпаттяПост.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

У перший день прибирання Аня побачила, як під старовинну тумбочку ніби випадково закотився перстень. Прибирали вони тоді в цій кімнаті удвох із ще однією дівчиною. Так от, та дівчина, коли побачила цей перстень, зразу змовницьки сказала моїй сестрі: Візьми його собі! Дивися, який гарний, рідкісний камінь!