В минулому році мене покликали в школу на зустріч випускників, ми святкували 35-річчя закінчення школи. Я не дуже хотіли туди йти, наче відчувала, що ця зустріч змінить все моє життя. В 52 роки я наважилася піти від чоловіка до свого колишнього однокласника, але мої діти мене не підтримали і перестали зі мною спілкуватися

Я вирішила змінити своє життя в 52 роки. Навіть ніколи не думала, що таке зі мною станеться. Заміж я вийшла в 20 років, у нас в шлюбі народилося двоє дітей, зараз вони вже дорослі і мають власні сім’ї.

Не скажу, що життя з чоловіком було простим, було по-всякому. Але я і не припускала, що від чоловіка можна ось так просто так взяти і піти. Коли діти пішли від нас у власне життя, виявилося, що ми з чоловіком чужі люди. Отак просто жили в одній квартирі, тішилися, коли діти з внуками заїжджали до нас в гості.

А в минулому році мене покликали в школу на зустріч з випускниками, ми святкували 35-річчя закінчення школи. Я не дуже хотіли туди йти, наче відчувала, що ця зустріч змінить все моє життя.

Справа в тому, що в школі я закохалася в свого однокласника Михайла. Ми мріяли одружитися, але наші батьки мали якісь непорозуміння між собою, які тягнулися вже багато років. Коли вони зрозуміли, що між нами все серйозно, батьки Михайла забрали його і виїхали назавжди з нашого селища. Більше я його не бачила.

Однак в один день я зустріла свою шкільну любов. Ми почали спілкуватися і в процесі ми прийшли до того, що у нього точно така ж ситуація, як у мене. Ми нібито були як дві рідні душі, які розпрощалися на деякий час. Я відразу зрозуміла, що якщо тоді у нас не вийшло, то саме зараз є реальний шанс.

Михайло запропонував мені жити разом. Але мені потрібно було їхати до нього. Першим, кому я повідомила про своє рішення, був мій чоловік. Він якось спокійно це прийняв, мовляв, хочеш розлучення – ну і нехай. Тим більше, що нашу квартиру я залишала йому, вірніше, в майбутньому, нашим дітям.

Але от саме діти мене не зрозуміли. Донька заявила, що ніколи не прийме мого вибору, і якщо я так зроблю, то вона перестане зі мною спілкуватися. Син був менш радикальним, але йому теж була не до вподоби ця ідея.

Я все ж нікого не послухала, розлучилася з чоловіком і вийшла заміж за Михайла. Переїхала в інше місто в його великий заміський будинок. Я впевнено можу сказати, що нарешті я щаслива. Тільки от діти перестали зі мною спілкуватися, навіть слухавки не беруть, коли я їм телефоную.

Але чому? Це ж моє життя, а не їх. Чому я повинна звітувати перед дорослими людьми? Адже вони, як і раніше, залишаться моїми дітьми, з якими я можу продовжувати спілкування. Так, не так як це було раніше, але продовжувати, а не забути їх, як це буває в деяких сім’ях.

Визнаю, що я зробила неординарний вчинок, і діти не були до цього готові, але я не хочу провести весь залишок свого життя з чоловіком, для якого я вже нічого не значу, і дітьми, що давно з нами не живуть.

Наближаються свята і я б дуже хотіла помиритися з дітьми, хотіла б запросити їх в гості, але на примирення вони не йдуть. От що мені робити? Як бути в цій ситуації?

В минулому році мене покликали в школу на зустріч випускників, ми святкували 35-річчя закінчення школи. Я не дуже хотіли туди йти, наче відчувала, що ця зустріч змінить все моє життя. В 52 роки я наважилася піти від чоловіка до свого колишнього однокласника, але мої діти мене не підтримали і перестали зі мною спілкуватися