— Вдома гроші лежали пачками, але їх не можна було чіпати, — згадує Світлана Петрівна.— Він мені постійно говорив: “Це в справу, це борг, а це мамі”. Мені гроші не давав. При багатому татусі наша дочка ходила в речах, які віддавали старші племінники

Світлана Петрівна розлучилася з чоловіком, не проживши в шлюбі і п’яти років. Причина розлучення дуже банальна – жадібність чоловіка.

Це було понад двадцять років тому. Відтоді багато чого змінилося, але образа в душі жінки все ще є і з роками вона стає сильнішою і сильнішою.

Чоловік Світлани Петрівни і його сім’я заможні люди і завжди такими були.

— Вдома гроші лежали пачками, але їх не можна було чіпати, — згадує Світлана Петрівна.— Він мені постійно говорив: “Це в справу, це борг, а це мамі”. Мені гроші не давав. При багатому татусі наша дочка ходила в речах, які віддавали старші племінники.

— Може треба було почекати, може він розвивав бізнес, боявся прогоріти?

— Ні. У нього все було налагоджено. Він купував квартири, здавав в оренду, що не здавалося, сам відкривав магазини. Оля росла хворобливою, але він цього не помічав. Їй не було і трьох років, коли він погнав мене на роботу, а для Олі домовився про садок. Сказав, не треба сидіти на шиї. Діти всі нездужають.

— Після цього я подала на розлучення. Нас розлучили швидко, але потім ми ще три роки ділили ложки, виделки, постільну білизну, килими, — розповідає Світлана Петрівна.

— Як таке можливо?

— Легко. Три роки по судах тягали. Коли все поділили він пропав. Гроші не платив, не дзвонив, не приїжджав. Бабуся з дідусем привозили Олі подарунок на День Народження і все. А він одружився. У нього з’явилася ще одна донька. Оля випадково познайомилася з сестрою, коли та пішла в школу. Побачила їх щасливе сімейство на шкільній лінійці.

— А коли Ольга вступила до інституту з’явилися дід з бабою. Я так і не зрозуміла для чого. Навіть запропонували Олі відкрити магазин. Вона так зраділа. До кінця навчання у неї був свій невеличкий відділ косметики в будинку батька. Ось тільки існував він недовго. Бабуся сказала, що треба віддавати борг, а Оля тоді ще не напрацювала толком нічого, все вкладала в товар, на оренду грошей не було. Та й орендну плату виявляється батько вимагав. Довелося все їм віддати і йти влаштовуватися на роботу.

— Тоді Ольга все батькові і виказала. Всю образу, яка накопичувалася в ній роками. Я її сварила, навіщо зв’язуватися з ними. Ми давно їх викреслили з життя і нічого не чекали, але її прорвало.

— Після тієї суперечки минуло три роки. І ось бабуля знову з’явилася. Почала спілкуватися з Олею. І розповіла їй, що вони з дідом склали заповіт і все поділили між донькою і сином. Виходить між батьком Ольги і його сестрою. Моя дочка знову в прольоті. Я не звернула на це жодної уваги, що можна від них чекати!?

— А Ольга моя сказала, що вона їм влаштує: “Наче насміхаються наді мною. Обов’язково поборюсь за спадок. Маю право. Як не з бабки, так з батька візьму своє. Нічого я від нього не бачила. А ось тепер хай боїться і думає куди гроші ховати буде. Я така ж дочка”.

Правильно це чи ні я не знаю. Але бажання Ольги поборотися за спадок підтримую. Світлана Петрівна живе з цією образою все життя. А дочка хай отримає те, що їй належить від багатих родичів.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

— Вдома гроші лежали пачками, але їх не можна було чіпати, — згадує Світлана Петрівна.— Він мені постійно говорив: “Це в справу, це борг, а це мамі”. Мені гроші не давав. При багатому татусі наша дочка ходила в речах, які віддавали старші племінники