Я проти того, щоб мій онук спілкувався з бідними дітьми. Вони погано на нього впливають! – сказала мені бабуся на дитячому майданчику

Сьогодні була з сином на дитячому майданчику. Як завжди – прийшли в пісочницю, дістали іграшки, почали грати.

Потім до нашої гри приєднався ще один хлопчик. І я відійшла до лавочці, щоб діти могли спокійно пограти. На лавочці сиділа бабуся цього хлопчика. Хлопчику 4,5 року. Звуть Іванко.

Ми з цією бабусею розговорилися про дітей, про виховання, про іграшки. Як це зазвичай і буває. Що діти – це дорого.Що дитині потрібно і одяг купити, і овочі, і фрукти, і іграшку якусь хочеться.

Та й на атракціони хочеться відвести, щоб емоції отримав. Загалом, хочеться все і відразу. І це недешево. І тут мені ця бабуся каже:

– Ось я своєї дочки строго-настрого заборонила народжувати другу дитину.

Я вважаю, що у них (у сім’ї доньки) на одну дитину гроші є, а на другого може і не бути. І настане бідність.

І взагалі, ось поглянь, прийшли ці на майданчик. (Я дивлюся, а на майданчик прийшла мама з двома хлопчиками, досить бідно одягненими і з якимись старенькими іграшками).

Ось ця, навіщо її двоє дітей? Тепер вони ходять в лахмітті і кидаються на іграшки мого Іванка. Я йому забороняю до них підходити.

Іванко не повинен спілкуватися з бідними.

І я от думаю про себе. А чим вони жахливі? Бідність – це порок? Або якщо ти бідний, то з тобою ніхто спілкуватися не буде?

Я проти того, щоб мій онук спілкувався з бідними дітьми. Вони погано на нього впливають! – сказала мені бабуся на дитячому майданчику