-Я в сім’ю не входила, сім’ю ми з тобою разом створили. Окрему. Так, вона тебе виростила, разом з братом. Я поважаю її, але культ її особистості я не збираюся підтримувати

Чоловік Марини – молодший син і пізня дитина своїх батьків. Так уже склалося, що між ним і старшим братом різниця у 20 років. А коли Івану було 7 років, то він втратив обох батьків.

Старший брат Олег був на той час уже одружений. І він разом з дружиною Лідією не дозволили забрати Івана ні в дитячий будинок, ні до тітки в Луцьк.

Звісно Ліді було важко, у 26 років отримати вже готову дитину про яку треба піклуватися, виховувати, годувати й поїти. А у них з Олегом дочка була, якій був усього рік. Так що по суті, виростили Івана брат і його дружина. І з того часу чоловік Марини шанує брата і його дружину навіть більше, ніж батьків, яких смутно пам’ятає.

– Думка Ліди, а в родині верховодить саме вона, – жаліється Марина, – закон. Якщо Ліді не сподобався район, в якому ми з Іваном задумали брати квартиру в іпотеку, то ми її там і не взяли. Якщо Ліда вважає, що у відпустку треба їхати в село до її батькам, а не на курорт, то вирішено – їдемо в село.

– Як я відмовлю, – каже Марині чоловік, – Ліда виростила мене, вона замінила мені маму. Адже навіть не Олег за мною доглядав, а саме вона.

Марина вважає, що Ліда зловживає цією обставиною. Так, чудовий вчинок – зуміти прийняти в сім’ю брата свого чоловіка, але якось негарно цим весь час козиряти.

– Це вам важко? – знецінює Ліда їх з Іваном зусилля по достроковому погашенню іпотеки, – Це мені було важко. Своїй дочці всього рік, а тут Іван … Він і заїкався до того ж і інші проблеми зі здоров’ям були. Ось тоді було важко, але я ж витримала.

– Так, моя дочка – героїня, – весь час повторювала мама Ліди, коли відразу після весілля Іван з Мариною за наполяганням Лідії поїхали до них у відпустку, – адже могла в дитбудинок здати, а вона витягла. Може через це і свого сина не зважилася народити.

Старенька жінка прикладала при цих словах хустинку до очей на яких виступали сльози.

– Найбільше мене дратує, – каже Віра подрузі, – що в сім’ї заведено вітати Ліду з усіма святами. А їх багато і всі треба пам’ятати.

– Звідки ж  багато?

– Крім державних, ми вітаємо Ліду з днем ​​народження її чоловіка: адже без неї, Ліди, пропав би нещасний. А ще Ліда потребує привітаннях з днем ​​народження дочки, своїх батьків (які виховали дуже гідну її – Ліду). І навіть з днем ​​народження Івана треба неодмінно привітати Ліду. У перший рік шлюбу Марина цього робити не стала: запросила гостей і накрила стіл.

– Ліда з чоловіком не прийшли, – згадує Марина, – чоловік подзвонив їм, виявилося, що Ліда образилася на те, що її рано зранку не привітали з днем ​​народження Івана.

– Тобі важко чи що? – накричав на Марину чоловік, – Ти увійшла в сім’ю, у нас така традиція. Ліда замінила мені маму, ти повинна до неї з повагою ставитися.

– Я в сім’ю не входила, – відповіла Марина, – сім’ю ми з тобою разом створили. Окрему. Так, вона тебе виростила, разом з братом. Чому ми не вітаємо його? Я поважаю твою Ліду, але у вас в родині культ особистості Ліди, але я не збираюся його підтримувати.

Тоді конфлікт вдалося погасити й зам’яти. Не спілкувалася Марина з дружиною дівера довго (та все вибачень чекала). А скоро знову доведеться святкувати день народження чоловіка.

– Доню, – каже мама Марини, ровесниця Ліди, до речі, – по-моєму, це повна маячня. І не варто прогинатися під примхливу жінку з величезним почуттям власної величі.

Марина і сама так думає. Іван м’яко поки наполягає на тому, щоб Марина упокорила гординю і вшанувала «героїчну» жінку, яка виростила його, а Марина з іронією все частіше думає про те, що її шлюб з Іваном приречений. Та й подруги радять бігти, поки дітей народити не встигли.

– Різні мами чоловіків трапляються, – каже Марині найкраща подруга, – але твоя всіх переплюнула, хоча і не свекруха навіть. Зробила добру справу і тепер хизується цим все життя? Значить вона не заради Івана це робила, а заради того, щоб потішити своє почуття власної гідності?

І Марина розуміє, що подруга права. Ось такі традиції в родині. Дотримуватися, змиритися або бігти безоглядно… “Ех, якщо чоловік зараз не на моїй стороні в конфліктах, то що буде далі” – з цією думкою Марина пішла на консультацію до юриста, адже якось прийдеться ділити спільну іпотеку…

-Я в сім’ю не входила, сім’ю ми з тобою разом створили. Окрему. Так, вона тебе виростила, разом з братом. Я поважаю її, але культ її особистості я не збираюся підтримувати