Як тільки запахло весною, мені зателефонувала дружина брата мого чоловіка. Вона сказала, щоб я приїжджала в село і допомагала свекрусі на городі, або про мішки з картоплею та консервацію я можу забути. Я тоді сказала свекрусі, що брати у неї нічого більше не буду. Але вона сказала, щоб я не звертала уваги, вона поговорить з дітьми. Ми з чоловіком домовилися, що допомагатиме лише він, але, якщо мати щось буде давати, він у неї не братиме нічого. А на Великдень за столом у свекрухи зібралася вся рідня, всі на мене дивилися скоса, наче я прийшла, щоб мене лише нагодували

Життєві історії

Як тільки запахло весною, мені зателефонувала дружина брата мого чоловіка. Вона сказала, щоб я приїжджала в село і допомагала свекрусі на городі, або про мішки з картоплею та консервацію я можу забути. Я тоді сказала свекрусі, що брати у неї нічого більше не буду. Але вона сказала, щоб я не звертала уваги, вона поговорить з дітьми. Ми з чоловіком домовилися, що допомагатиме лише він, але, якщо мати щось буде давати, він у неї не братиме нічого. А на Великдень за столом у свекрухи зібралася вся рідня, всі на мене дивилися скоса, наче я прийшла, щоб мене лише нагодували

Останнім часом дружина брата мого чоловіка часто дорікає нас продуктами з городу свекрухи. Хоча пару років назад вони самі брали у матері мішки з картоплею і консервацію, але нам з чоловіком не спало на думку дорікнути їх, тому що вони брали у матері, а не у нас. Хоча в селі в городі постійно допомагали ми, а не вони.

Зараз вони переїхали жити до мами мого чоловіка і, вже перебуваючи там постійно, природно, допомагають їй і в будинку і на городі. Вона не працює на роботі, тому має час працювати вдома. Зараз вона доглядає за своєю дитиною. Ми з чоловіком працюємо обоє і в міру можливостей допомагаємо. Звичайно, виходить так, що більше допомагає чоловік, тому що у мене другий рік проблеми зі здоров’ям.

Проблема назріла ще в тому році, коли дружина брата чоловіка поскаржилася сестрі чоловіка, що, мовляв, ми не допомагаємо, а овочі-фрукти з городу постійно беремо, ще й не малі сумки. Хоча, свекруха завжди нам пропонує щось з собою взяти, самі ми у неї ніколи нічого не просимо, бо знаємо, що у них теж сім’я чималенька. Того року, коли нам запропонували, я відмовилася, сказавши, що «не хочу, щоб мені дорікали». Свекруха трохи засмутилася, а потім сказала мені не звертати уваги, а з ними поговорила.

А в цьому році все знову – причому я тільки приїхала з лікування – вона у чоловіка питає:

– А Галина буде нам в цьому році допомагати?

Хочу ще додати, що у мене є моя дача, на яку я ніяк не можу потрапити: варто було нам заїкнутися про те, що на вихідних ми їдемо туди, дзвонила зовиця і мало не кричала:

– Яка ще дача? Їдьте швидше сюди, тут матері теж потрібно допомагати, город вже заріс бур’янами!

В цьому році, ми з татом вирішили, що я дачею не займаюся, а їжджу туди на відпочинок, тому що фахівці заборонили мені фізичну працю, а з чоловіком – що допомагати він по можливості матері буде, а брати у неї нічого не буде, щоб нікого не образити.

А дружина брата вирішила по-іншому. Їй спало на думку, що я повинна бути нянею для її дитини, раз на городі не допомагатиму, приїжджаючи після роботи і на своїх вихідних. Це її умови, якщо ми все ж будемо брати овочі-фрукти.

Мене такий стан справ не влаштовує, щоб моїм життям хтось розпоряджався: по-перше, я не вмію поводитися з маленькими новонародженими дітьми, по-друге, я приїжджаю з роботи і елементарно хочу відпочити, а по-третє, мене ніхто не збирається запитувати, чи зручно мені приїхати, чи ні, чи є у мене справи, чи ні. Я не проти, але коли це погоджено заздалегідь зі мною, наприклад, 2 рази на тиждень, але не кожен же день! З таким ставленням, мені легше піти на ринок і купити ці овочі, які мені потрібні, аби лише не дорікав ніхто.

А найприкріше в цій ситуації, що це у неї таке відношення тільки до нас, у нас повно інших родичів, які або сидять вдома, або працюють позмінно, які вміють поводитися з дітьми, фізично здорові, у яких є і час і бажання – вони теж беруть ці продукти і з них ніхто допомоги не потребує. Чому саме до мене таке ставлення?

Це я одна така везуча? Або з паршивої вівці хоч вовни жмут? І що мені тепер з усім цим робити? Я не хочу сваритися з ріднею свого чоловіка, тим паче моя свекруха – дуже добра та розуміюча людина. Але виходить якось не гарно, не допомагаємо – я погана, і допомагаємо – всеодно, я якась не така. Сумно мені з того, навіть не знаю, як спілкуватися з ріднею чоловіка. Коли на свята збираємося за одним столом, всі мене сприймають, наче я приїхала, щоб мене нагодували тут, хоча завжди стараюся щось купити на святковий стіл, не менше за інших. Та й гостинці їм привожу постійно, хоча ми живемо не багато і мені ті гроші відкладати потрібно, але в хату ніколи не входжу з порожніми руками.  Добре, хоч чоловік мене в цьому розуміє та підтримує, але все одно смуток на душі.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Як тільки запахло весною, мені зателефонувала дружина брата мого чоловіка. Вона сказала, щоб я приїжджала в село і допомагала свекрусі на городі, або про мішки з картоплею та консервацію я можу забути. Я тоді сказала свекрусі, що брати у неї нічого більше не буду. Але вона сказала, щоб я не звертала уваги, вона поговорить з дітьми. Ми з чоловіком домовилися, що допомагатиме лише він, але, якщо мати щось буде давати, він у неї не братиме нічого. А на Великдень за столом у свекрухи зібралася вся рідня, всі на мене дивилися скоса, наче я прийшла, щоб мене лише нагодували