З тих пір я з дочкою не спілкуюся і не маю бажання. З квартири її виписала через суд, в подальшому позбавлю прав на спадщину. Бажаю побути їй в моїй шкурі. Пережити стільки ж сорому, ганьби і принижень

Моя дочка зробила все для того, щоб я до неї ставилась, як до самого найлютішого ворога. Від щирого серця і щиро бажаю її пройти стільки ж, а може і більше, щоб все повернулося до неї.

Ростила Оленку одна, ніхто не допомагав. Працювала на двох роботах без вихідних і відпусток. Одна задача – дати все те, чого не було у мене. Нагодувати, взути, заплатити за школу. Колишній чоловік аліменти не платив, так по 500 гривень, як подачку.

Втомлювалася сильно, схудла до 45 кг. У школі одні скарги на неї. Говорити Оленці було щось марно. Вчитися не хоче, вдома не допомагає, ще й нашкодити може. Брехала на кожному кроці. Крала, де тільки можна. До мене ставлення з серії “купи, дай, повинна”, як до обслуговуючого персоналу. Їй слова не говори, все порушення її прав.

З 13 років почала вести себе так, що мені й соромно писати. Постійно збігала з дому. Жоден психолог не допоміг. Через Олену мене почали вважати неблагополучною. Соцпрацівники ще й ліжко порадили їй стелити, щоб з дому не йшла. У мене нервів на той час уже не було ніяких, від кожного дзвінка просто трясло.

Ось знову Олена втекла з дому. Я шукати не пішла. Вона перестала ходити в школу. Ввечері мені подзвонили, сказали, що зловила поліція на крадіжці. Я відмовилася її забирати додому. І через пів року мене позбавили батьківських прав чому я дуже рада, нехай мозок виносить іншим. Тоді їй було 16 років.

З тих пір я з Оленою не спілкуюся і не маю бажання. З квартири її виписала через суд, в подальшому позбавлю прав на спадщину. Бажаю побути їй в моїй шкурі. Пережити стільки ж сорому, ганьби і принижень.

З тих пір я з дочкою не спілкуюся і не маю бажання. З квартири її виписала через суд, в подальшому позбавлю прав на спадщину. Бажаю побути їй в моїй шкурі. Пережити стільки ж сорому, ганьби і принижень